Fire and blood

Була вчора в гуртожитку. Крутий ремонт на одному стояку. Нашу любіму 201 окупували бєшені мамаші. Тепер там зовсім інші шпалери, які місцями відстають від стін (так-так, класно поклеєні), зафарбовані всі смішні написи на дверях (ще від попередніх сусідів) і мій Маркос. 
Бєшені мамаші в шоці від того "які жахливі умови в гуртожитках" (жаль, шо я там вже не живу і все це знаю тільки з розповідей Юлі, бо моя абіда вилилася б в вербалізацію моїх думок), нарікають, і виставили Юлю і Алінку за двері в темпі вальса, перелопативши і порозкидавши усі їхні речі. Якби вони знали, як класно нам там жилося зі старими шпалерами і "ужасними матрацами", прихуїли би вдвайнє. Бо не матраци і шпалери роблять життя класним. Як не дивно. 
Бешені мамаші не перший день тусуються зі своїми дочками і жаліються завгуртожитком і комендантці на те, який срач ми залишили в кімнаті (цікаво, яким макаром вона мала бути чисто вилизана, якщо там три місяці нікого не було, а всюди був ремонт? вони чекали, що застануть вільний від найдрібнішої пилинки простір?). 
Сумно якось. Приходиш додому, а там вже живуть інші люди. і насправді це вже зовсім не твій дім. 
Тепер я нелегал в рідному гуртожитку. Отак.