Про фрейре і дитячі травми
Jul. 20th, 2014 10:22 pmЩе на третьому курсі прочитала я, значить, книжку Пауло Фрейре з чудовою назвою “Педагогіка пригноблених”.
Дісклеймер: коли йдеться про “педагога” і про “учнів” їх не треба сприймати в вузькому значенні "вчитель в класі-школярі" чи "викладач-студенти". Тут ідеться радше про владні стосунки.
Однією з центральних ідей в цій книжці була теза, що педагог повинен в першу чергу прислухатись до своїх учнів і не прічінять добро відповідно до власних уявлень про світ і пригноблених. Так ось, коли я книжку читала, на інтуїтивному рівні я цю ідею сприйняла, як справедливу, але оскільки я з дитинства мала нездоровий потяг до “я краще знаю”, то мене довго ще точив черв'ячок сумнівів: але ж пригноблені реально не завжди краще знають, чого їм треба, бо в педагога частіше є ширший горизонт знань, ну.
Так ось, друзі мої, розповім про приклади, які мене переконали в тому, що якщо ти хочеш бути лібертарним педагогом і робити, а не прічіняти добро, часом треба не наглядати і карати, а заткнутись і послухати.
Але перед тим я розповім ще одну історію. Світоглядна, так сказать, історія.
( Read more... )А тепер приклади з власного життя, коли “пригноблених” не слухають. Не лякайтесь, страшного слова на букву “ф” не буде (хоч прикладів, коли особи чоловічої статі приходять розповісти феміністкам, що ті “все роблять неправильно” можна знайти стотищмільйонів і ще п'ять — і то ще в кращому випадку, коли розуміють що не “ніхто тебе не угнітає, що ти собі видумала”).
***
Історія номер один, в свідки прізивається lisova_kazka
( Read more... )***
Приклад номер два. Село, в смислі, гуртожиток і люди, в смислі, нелюди, в смислі дібільна могилянська адміністрація.
( Read more... )Корочі. Цим довжелезним постом про "попиздіть" я прошу вибачення в шанованого педагога Пауло Фрейре за те, що не йняла віри його словам. Я поумніла і переосмислила.