Fire and blood

Мені відписав професор Вайнберг.
Я його книжки за порадою свого чудового наукового керівника читала, коли писала диплом :)
Написав мені, що, скоріш за все мені нема сенсу іти на ще одного мастера, можна зразу іти далі, від чого я нємєдля ледь не впала в обморок взагалі (хоч на ще одного мастера все одно піду :) ).
Щоб ви розуміли, я почуваюсь так, ніби це мені відписала, скажімо, Лана Дель Рей чи Валентина Терешкова :)
Крига скресла, в мене все вийде, я скоро-скоро буду жити в Омєрічкє, обов*язково!
...Як мене легко зробити щасливою, одначе :) 

Я щось заплуталась в усьому. Думалка відключилась назовсім якраз тоді, коли треба писати якісь тонни медіакритичних матеріалів і наукову статтю.
Знайшла собі файну літню школу по methodology of social research. Дають місця насамперед тим, кому не треба scholarshіp (шоб вам добре було, я бідна студентка з країни третього світу).
Але я би навіть заплатила, бо мені ця методолоджі дуже треба, я плаваю в методології і сайнс стадіс, як айсбєрг в акіяні зато я багіня порівняльного методу, але вони не написали скільки і чи прийдеться продати душу дьяволу, щоб туди поїхати і хочуть якийсь такий хитровжарений мотиваційний лист, що мені моя думалка конче необхідна, щоб не формулювати це "я з країни третього світу, в нас погано з вивченням методології, а крім того я тупенька і не осилю це все сама. Візьміть мене і дайте грант".
Муж помагає формулювати мотиваційний лист і готувати аплікашки на всякі разні інші акції, які перетворять мене на 100% іностранного агєнта, але було б добре, якби крім мужової включилась і рідна голова.

А, да, ще мене не взяли на конференцію в Торонто. Прикро, але з ким не буває.
А, ще, хто не в курсі, яка я штурпачка - я провтикала подати документи на semester abroad в Варшаву, куди мене взяли б з вірогідністю 95%. Льохкіх путєй не іщєм, замість занести анкету і розслабитись краще місяцями потім заповняти тонни аплікашок, писати мільйони мотиваційних і отримувати дулі з маком.
Щось я, одним словом, розклеїлась.

UPD таки знайшла, скільки треба заплатити за ту школу. Майже дві зарплати за два тижні навчання + авіапереліт і проживання (в смислі разом це виходе повноцінні три зарплати) виглядають якось дуже сумно, тим більше якщо врахувати, що треба платити за квартиру і ще щось часом жрати непогано. Боль. Наука для мажорів, чо.
Ніхто не знає, куди можна продати кусок печінки? :(

П. С. Ладно, є гарна позитивна новина, тільки щоб вона стала справді позитивною, мені таки доведеться зібратись докупки. В моєму омріяному University of st Andrews запустили онлайн курс по тероризму. Тепер треба не провтикати (як я то люблю) а чогось там навчитися.
UPD2 Нема хап-хап, там курс коштує стільки, що питання про кусок печінки стало ще більш актуальним. Повний дєкаданс, коротше, і суцільна боль. 

Я тут флешмоб у hissen_raii радісно підчепила. Суть ось у чому - Люба мені написала 5 професій, а я маю себе в них уявити.
1) Розписувальниця новорічних іграшок
Ой. Боюсь, довго я б не витримала. По-перше, я не люблю монотонну роботу, по-друге, я дуже незґрабна і за день перебила б там пів фабрики :)
Хоча, якби я не закинула малювання років десять тому, думаю, з мене вийшла б непогана розписувальниця іграшок на замовлення, ну, оригінальних в смислє. Бо взагалі малювати я люблю. :)
2) ДАІшниця
ох, тут би я відірвалась :)
Справа в тому, що я зануда і педант, оли справа доходить до правил потипу ПДР. Я дуже мало знаю про дорогу автоінспекції, але, думаю, ніхто б нє ушол абіжений без штрафа, хе-хе.
3) Дерматолог
Я дуже любила в школі біологію, і часом шкодую, що не пішла отримувати медичну освіту. Тоді я змогла б стати, як доктор Кадді і дрючити все дерматологічне відділення (або й цілий диспансер, чим чорт не шутить) і пацієнтів :)
Бо взагалі я не дуже гидлива до крові і кишок всякої зарази, тому навряд чи мене б травмувала сама робота як така.
А ще круто бути лікарем, бо в тебе купа знайомих лікарів, і не треба щоразу метатись в поісках.
4) Інструктор зі стрибків з парашутом.
Не думаю, що це чудова ідея :) Справа в тому, що я не дуже добре почуваюсь нащот висоти)
Зрештою, з певністю сказати я зможу тільки після свого стрибка, який я з причини, описаної вище, постійно відкладаю :)
5) метеоролог
О, це повний васторг! Справа в тому, що в мене є дитяча мрія попасти в експедицію на Південний полюс. але політологи їм так треба, як мертвому припарка, тому в мене єдиний вихід - стати мільйонером гггг. Ну, щоб поїхать туди на екскурсію.
А от якби я була метеорологом, я поїхала б в свою омріяну експедицію і зробила там купу всякого корисного. Чого точно, не знаю, бо не дуже собі отак прямо в курсі, яким чином працюють метеорологи, але вже заради Південного полюса я б розібралась.
А ще я все одно була б феміністкою. Бо жінок в полярні експедиції українці не беруть, і, ящітаю, це дуже несправедливо, ліпше б не брали мужиків, якщо вжитись не можуть. Я б з цим боролась і всім роздала б тягла. Ось.

Кому його 5 пофесій? :)

Шведи впровадили в кінотеатрах перевірку фільмів на проходження тесту Бехдель. Ну все, ніякоі Франціі :)
Про сам тест можна подивитись ось тут. Вибачте, з компа потім нормально відео поставлю
http://m.youtube.com/watch?v=bLF6sAAMb4s&desktop_uri=%2Fwatch%3Fv%3DbLF6sAAMb4s

Моя хата довела мене до нервового сіпання ока, тому

Якщо раптом ви в курсі, чи часом ніхто не здає одно- або двокімнатну квартиру на Сихові (бажано поближче до Хуторівки) з гарним душем і пралкою-холодильником-інтернетом(або можливістю його провести), письмовим столом в кілкості не менше 1 штука (ну бо за чим же іще я писатиму свої неєбічєські геніальні пости в цьому бложику му-ха-ха)
Однокімнатну - до 2 тис грн
Двокімнатну - до 3 тис грн
То у тих, хто таку хату здає, є я - миле, працюючо-навчающеєщеся, спокійне створіння без дітей, тварин, рослин і звички продукувати шарварок.

Готуюсь до співбесіди завтрашньої, і думаю, що, з усіх боків, класно прожив життя Режі Дебре. Че так не зміг би. А купа інтелектуалів засіли б у своїй еколь нормаль, і до Болівії ніколи б не доїхали. А тут - баланс і рівновага. І в тюрмі посидів (ну, не дуже приємно він там час провів, це факт), і міністром закордонних справ, чи чого там, побув.

( Мої 30 днів нам ше не надоїли? Терпіть, сьогодні тільки третій :) )

У меня опять ощущение, что я солдат, и веду свою войну - в одиночку, против всего мира. С одной стороны я - такая маленькая, а с другой стороны - Космос. А за спиной у меня - Хаос, и если я не выстою в своей борьбе, он проглотит меня, съест и не поперхнется.
А я одна. Такая смешная, как всегда - взлохмаченные волосы, пижама и плеча сестры, разнокалиберные носки. Никак не похожа на Атланта, который держит на плечах небо, или какого-нибудь кита и черепах. Во всяком случае, мне всегда казалось, что киты, черепахи и атланты выглядят как-то более внушительно.
Но вот она я. Вот он мир. Он стоит напротив, и бинтует руки. А я не могу прозевать момент, когда он решится ударить. Я не должна допустить удачного блицкрига. А некому меня предупредить. Даже моих девочек, которые помогли мне выиграть мою предыдущую личную войну, нет рядом.
И всё бы хорошо. Пожалуй, я бы победила, ведь я чертовски сильная девочка, а мир очень хрупкий и уязвимый. Его легко запугать. Это достаточно просто сделать при наличии некоторого количества безрассудной смелости. Я опять вышла бы из этой схватки победителем, ведь в конечном счете я всегда получаю то, чего хочу, если бы так не болела моя проклятая голова. 

На днях згадала:
Колись ми з Алєксандричем сиділи в якомусь кабачку і думали написати антиутопію.
Навіть схематично продумали сюжет. Ну, тіпа, абсурдність капіталізма на прикладі міні-соціуму.
Коротше, як це все мало б виглядати:
Після якоїсь катастрофи на Землі залишається дуже мало людей. Десь так до 60. і всі они працюють на свєчьной табачний заводік, продукцію якого вимушені купувати, бо інакше останній завод на землі зупиниться і вони не матимуть звідки отримувати зарплату. Ну, в вільний від роботи час їм, звісно, доводиться обробляти городи і все таке, бо ж жрати щось треба.
Шолі реально сісти і написати. Буде бестселлером і ось він - успєх, той же табачний заводік, тільки в книгодрукуванні.

В мене тут, звісно, вся голова знову забита цими весільними траблами (сьогодні апять відбиваласть від "шоп красіво" і "шолюдиподумають", бо якшо ти когось дуже пазітівно сприймаєш, то не пошлеш же в дупу, ех, ці добрі чюйства до людей так інагда плохо на псіхікє отражаються).


З нас скажу, шо всьо було дуже прозаїчеськи. Ми їхали зі СкайМола, я була розморена вдалою покупкою нових джинсів і босоніжок моєї мічти, і ми говорили за наші плани свалити подалі в страни загниваючого фемінізма, коли й народилась ідея, таксказать, узаконить стосунки, шоп давали візи. Ну і кромі всього (здам наш страшний сікрєт) в дуже обозрімому будущому плануєцця переїзд до міста мого дєцтва (це Львів, слічьо), а шоп не вознікало вопросів при зйомі квартіри зі штампом тоже якось поспокойнєє.  Короче, ніякої рамантіки, чистий утілітарізм. :)

Признайся, ты всегда чувствовал больше, чем говорил, друг. Незря же ты читал мне этот стих Маяковского ровно год назад.

Двери вдруг заляскали,
будто у гостиницы
не попадает зуб на зуб.

Вошла ты,
резкая, как "нате!",
муча перчатки замш,
сказала:
"Знаете -
я выхожу замуж".

Что ж, выходите.
Ничего.
Покреплюсь.
Видите - спокоен как!
Как пульс
покойника.
Помните?
Вы говорили:
"Джек Лондон,
деньги,
любовь,
страсть",-
а я одно видел:
вы - Джоконда,
которую надо украсть!
И украли.