Fire and blood

Надибала цікаву статтю британських (чи американських) учоних
Де учоні ці пишуть

1) Генри Лайон Олди
Одиссей, сын Лаэрта

Можете думати про мене, що завгодно, але Олді я люблю і переспіви давньогрецьких міфів у них цікаві. Не буду сильно спойлити, просто напишу, що читати про "мужа хитроумного, преисполненного козней различных и мудрых советов" буде цікаво навіть тим, хто оригінальну "Одіссею", як лічно я в дитинстві, зачитав до дірок. Дуже оригінальний і класний твір, і взагалі ідея гм.. переповісти міфи по-новому приводить мене в щенячий восторг. Переповідати сюжет нема змісту, адже хоча б згрубша він відомий усім, скажу тільки, що Олді чудово вдалось водночас зберегти певну казковість і зробити Одіссея більш "земним" за оригінальну версію. 

Будьте уважні! Книжка не для дітей. Мама в захопленні, брату тринадцяти років не дає читати поки що :)

2) Лев Осповат
Диего Ривера

Одна з моїх guilty pleasures - книжки з серії ЖЗЛ. Книжка про Риверу саме з неї :) 
На відміну від аналогічної книжки, наприклад, про Че, де марксізм-лєнінізм радьянського зразка ллється з кожної сторінки нестримним потоком, пропаганда в цій книжці виглядає дуже стерпно, тільки на кількох останніх сторінках, де автор розповідає про другу подорож Ривери до СРСР, трохи ріже очі. Загалом мені сподобалось. По-перше, дуже гарно описані творчі пошуки Ривери (так гарно, що я нарешті зрозуміла кубізм), по-друге, книжка захоплює, читати не стає нудно, по-третє, легко і цікаво подані світоглядні принципи муралістів, пояснена їхня відмова від станкового мистецтва.
Ще більше переконало мене, що на Риверу треба поїхати і побачити на власні очі :) 
Повне ім*я Ривери, на відміну від Че я так і не запам*ятала, на жаль. 
Що здивувало - автор в кінці книжки висловлює подяку тим, хто поділився з ним своїми спогадами про Риверу. І серед цих людей не хто інший, як Жоржі Амаду. Вкотре переконуюсь, що ЛА, напевне, велике село, де всі всіх знають :)

Що не сподобалось - пікантна історія з Троцьким взагалі не згадується. Троцький взагалі згадцється всього один раз, і то досить зневажливо.
Хоча, судячи із дати виходу книжки, воно й не дивно. 


3) Джуліан Ассандж
"Неавторизована біографія"
Моє чутке серце грає зі мною злі жарти. Почитала я спогади Ассанджа і зрозуміла, що навіть моя дуже помірна критика Вікілікс про "життя в реальному світі" і виправдання всяких пентагонів - то фуйня, треба повертати собі здоровий ідеалізм.
Читається на одному подиху, Ассандж викликає симпатію. 
Виникає, цілком закономірно, думка, що коли в державі починається звіздьож про патріотизм і прочю нравствєнность, значить, щось в королівстві Дацькому пробзділось, і десь це дацьке королівство хоче тебе... скажімо літературно, обвести довкруг пальця. 

Не сподобалось:
шановне видавництво "Темпора"! Я дуже ціную те, що ви у стислі терміни перекладаєте те, що до нас доходило би ще сто мільйонів років!
Але:
1) суперобкладинка жахлива. Фото Ассанджа на ній - напевне, найневдаліше зі всіх, які я бачила в інтернетах.
2) Якщо перекладачі вже з пронтом перекладають "Айнштайн" і "Ґуантанамо", то, може, варто витратити трошки більше грошей не на суперобкладинку, а на коректора, який, принаймні, узгодить всі прикметники з іменниками і повиправляє очепятки?
Це не одиничний випадок, мушу зазначити. На "Новини пласкої землі", де зустрічаються конструкції на зразок "там з однаковою вірогідністю можна зустріти репотрера, як корову", я вже жалілась в цій уютненькій.
3) я готова переплатити 20 грн за книжку, яку буде приємно тримати в руках. Терпіти не можу цей сіренький папір, бррррр. Думаю, більшість із тих, хто читає щось нормальне, а не Люко Дашвар, будуть зі мною солідарні.