Fire and blood

Ну чому, чому якщо в світі має статись з кимось якесь дурацьке нєлєпе співпадіння, якась взагалі тупа-претупа невдача, це завжди я? Я їх що, притягую? 
Вічно я в мене як не важливий лист в спам потрапить, то телефон не пропускає дзвінків, то я забухала і не чула важливого дзвінка, то мобілку вдома забула в важливий день (ну це ладно, сама винувата), то інтернет пропав якраз тоді, коли дуже потрібний, то температура піднялась, коли треба весь день бути на ногах, то не туди лист надіслала (ладно, тут теж сама винувата). Ну і звісно, якщо чомусь настав час зламатись, то воно зламається саме тоді, коли я ним користуюсь, якщо судилось прорватись трубі\заіскрити розетці, то тоді, коли я вдома сама, якщо, блін, нашій комендантці в гуртожитку хотілось посозєрцать срач в нашій кімнаті -  то це відбувалось обов*язково за моєї присутності. До жертви мого сплєтнічанія завжди доходило тільки погане (сказане один раз в житті і зі злості). При чому, доходило не тому, що хтось розпатякав, а тому, що я забула закрити гугл-толк чи лишилась залогінена вкантактє. І в той же час завжди мала до цієї людини найкращі почуття і говорила переважно добре, а оце раз бєс папутал. Коли я красіва на мене завжди сруть голуби. Домашні тваринки взагалі полюбляють згадувати про те, що їм пора в туалет саме тоді, коли я тримаю їх на руках. Каблуки завжди ламаються, коли до дому вже надто далеко. Будильник не дзвонить саме тоді, коли конче треба встати дуже рано. Пробка, млять, завжди тоді, коли я завчасно вийшла, а за хвилину спізнення - сєкір-башка. Загубитись має саме бібліотечна, або просто чужа, ну, на крайній випадок просто моя улюблена і дорогуща книжка. Мужику, на якого я безатвєтно запала, конче треба з мільярдів жінок на цій планеті вибрати мою подругу.  Якщо я прихворіла, потрібних мені ліків завжди нема в найближчих аптеках, навіть якщо це активоване вугілля чи ромашка. Я мушу загубити гроші, які довго відкладала собі на якийсь ніштяк, провтикати якусь неважливу насправді дрібницю, яку провтикали всі, але в серйозну проблему це переросте саме в мене. Улюблений викладач\викладачка, частину пар якого\якої я пропустила, обов*язково зустріне мене не в бібліотеці, де я штудіюю розумні фоліанти, а на КМЦ, де я прєдаюсь пороку. Навіть, чорт візьми, грози, яких я ДУЖЕ боюся, влітку траплялись саме тоді, коли Макса не було вдома. 

Список цей можна продовжувати до нескінченності. Чи варто й казати,  що вся ця хрєнь завжди трапляється, як тільки-но моє життя починає налагоджуватись і я даю собі раду з наслідком навали попередніх disasters? 
Я вже просто впевнена, що якщо я колись вирішу, наприклад, вийти замуж (гигиги), то в мене в день Х одночасно підніметься температура, зламається каблук, загубиться обручка, а ще на мене насре голуб, виллється вино і захворіє хтось з родини (ттт, звісно). Ще я сяду на власні окуляри в першу шлюбну ніч, ага.  
Не допомагає нічогісінько. Я в розпачі.
Мабуть, пора змиритися і визнати, що я - хрестоматійна невдаха.