Fire and blood

Купила собі сьогодні поки їхала з роботи і почала читати "Чому ненасильницький спротив ефективний".
Поки що переклад і сама книжка мені подобаються (а пристойний переклад від якого я не плююся це, мушу вам сказати, рідкісний звір:) ), хоча поки що і не переконали мене в тому, що ненасильство без хоч сякої-такої насильницької загрози і американських баксів може принести суттєві плоди :)
Ну, вибачте, роки (поки що недовгі, щоправда) зацікавлення екстремістськими угрупуваннями не проп*єш :)
Так ось, до чого я веду. Мені завжди подобалась ця традиція писати міліони спасібчиків на початку книжки. я завжди думаю, кому я подякую, якщо колись напишу книжку.
А якщо не напишу стільки людей, гідних того, щоб про них знали залишиться без подяк.
Так от, якщо я напишу книжку про суспільні рухи (да-да, насильницькі :) ), то я подякую в першу чергу пану Івану (бо це без перебільшення викладач і науковець, на якого я хотіла б бути схожою), панові Андрію, Володимиру Олександровичу.
Якщо я напишу книжку про гендер, то я подякую трьом Маріям (одна з яких насправді Вікторія), Анні, Інні, Людмилі Сергіївні, Наталі Анатоліївні, , Ясі, Аліні і Юлі, бо це жінки, які підштовхнули моє зацікавлення, дали мені життєві моделі, і якими я захоплююсь.
Ну і я подякую мужу і мамі. Бо ж це вони будуть мене кормити і любити, поки я буду  писати свої епохальні труди.
Якщо я не напишу книжок, то мені все одно хотілося б від усього серця подякувати всім цим людям.